- Дмитре Дмитровичу, як нині справи у закарпатського «зеленого» туризму? Він ще живий?
- Ну, в принципі зелений туризм сьогодні не тільки живий, він ще й досить активно розвивається. Зокрема і в Закарпатській області. Наш край – один із пріоритетних у цьому питанні. Ми маємо дуже багато туристичних «родзинок», тож у людей є причини, щоб приїхати сюди. До того ж самі закарпатці бачать, що, надавши певні послуги, можуть ще й отримати від них користь та прибуток. А це – хороший стимул. Тому туристична справа розвивається і розвиватиметься. Думаю, перспективи у нас є.
- Які «родзинки» ви мали на увазі?
- Ну, це Говерла, початок Тиси, озеро Синевир, замки, купа цікавинок. Закарпатці вчать туристів місцевим танцям, ремеслам, залучають до фізичної праці: можуть навіть дати вам до рук мотику і запросити на город. У цьому безперечні плюси «зеленого» туризму. Однак усе потрібно описувати, висвітлювати, популяризувати. Розповідати про нас туристам з України та інших держав.
- До речі, як щодо цієї популяризаторської роботи за кордоном? Про Закарпаття знають в інших країнах?
- Нас рекламують, але, як на мене, в недостатній кількості. Навіть на вітчизняному телебаченні постійно бачимо рекламні ролики про Туреччину, Єгипет, Чорногорію. А про наші, українські, туристичні маршрути, бази та курорти, які нічим не поступаються красою закордонним, мало хто знає. Якщо ж і знає, то тільки завдяки людям, які вже побували тут і просто поділилися враженнями зі своїми друзями та знайомим
- А що ж нам не дає цю ситуацію змінити?
- Як завжди, нестача фінансування. Принаймні того, що ми маємо нині.
- Чи розуміють самі закарпатці, які перспективи нині відкриває перед ними розвиток зеленого туризму?
- Бажання щось робити у людей є. Але ви самі розумієте, що стимул з’являється вже тоді, коли людина бачить перший результат своєї роботи. Починає отримувати віддачу та прибуток. А для того, щоб той-таки підприємець побачив цю віддачу, повинен пройти не тиждень і не два. Це питання подеколи навіть років. До того ж поки що не налагоджений круглорічний притік туристів, що знижує загальну продуктивність роботи наших людей у галузі туризму. У новорічні свята, наприклад, навантаження будуть дуже хороші. Але після їх закінчення попит впаде. І це не є правильним. Нам потрібно зробити так, щоб туристична галузь у нас запрацювала «на повну».
- І як це зробити?
- Працювати! Популяризувати і продумувати. На новорічні свята готувати одні програми та маршрути, для весняних днів – інші. Те саме з літом та осінню. До цього просто потрібно підійти дуже серйозно та обдумано.
- Тобто у закарпатського туризму є можливість працювати цілий рік без перерви?
- Безперечно. Закарпаття може приймати туристів будь-коли. Це ж не море. А Карпати однаково красиві будь-якої пори.
- До деяких населених пунктів Закарпаття нині не так легко дістатися. Для іноземних туристів подібна дорога взагалі частенько перетворюється на своєрідний позаплановий «екстрим»: вітчизняні шляхи, незрозумілі дорожні знаки на кирилиці, наша славнозвісна міліція…
- Та навіть починаючи з нашої митниці… Якщо турист на ній постоїть у черзі дві-три години (і це в найкращому випадку), бажання дивитись іще на щось може просто не залишитись. Ситуація тут дуже складна. Працювати потрібно над усією інфраструктурою. Турист, приїхавши на місце свого потенційного відпочинку, одразу бачить недоліки, які в ньому є. Тож ми самі, в першу чергу, повинні визначити ці недоліки та позбутися їх. Якщо ми і справді хочемо бути туристичним краєм, це треба робити.
- У питанні покращення інфраструктури нині бачите якісь радісні перспективи?
- Перспективи є. Однак поки що активно ведуться тільки розмови. А конкретних дій не вистачає. Приватний сектор знаходиться в очікуванні політичної стабільності і тому нічого не робить. Держава ж нині задіює максимум своїх можливостей. Однак і цього, на жаль, недостатньо. І це, незважаючи на те, що ми маємо дуже хороший досвід, отриманий ще за радянських часів. На той час туристична галузь була розвинута настільки, що ми нині про неї можемо хіба що мріяти. Звичайно, тоді робота була налагоджена через профсоюзи, працювала дещо інша система. Зараз її немає. Однак можна хоча б повчитися у наших попередників.
- Чи не виникає конфліктів на ґрунті «ціна-якість»? Чи завжди у нас одне відповідає іншому?
- Не повністю. Дуже часто ціни невиправдано завищують. І це не таємниця. Якщо взяти цінову політику в туризмі загалом по Україні, то нам потрібно дещо пригальмувати з ростом цін. Хоч я розумію, що на фоні державної інфляції вибору у наших підприємців немає. Але це може відлякати туриста. Особливо, якщо рівень послуг надто не відповідає ціні.
- Яким нині є середньостатистичний «зелений» турист?
- Це молода людина. Дуже молода людина. Ті, хто старші й успішніші, їздять зазвичай за кордон. Бо можуть собі це дозволити.
- А як можна привабити ось цю старшу та успішну категорію туристів?
- Працювати. Розбудовувати ту ж багатостраждальну інфраструктуру. Піднімати рівень послуг, що нині надають туристам у нашому краї. Те саме стосується туристів іноземних. Адже вони частенько вибагливіші за наших співвітчизників. І якщо іноземець таки приїхав відпочивати до вашого краю, він повинен отримати від цього очікуване задоволення.
- Які шляхи для подальшого розвитку туристичної сфери на Закарпатті бачите нині? Що нам потрібно зробити найперше?
- У першу чергу потрібно, щоб бізнес повірив у себе, у свої можливості. Якщо «приватники» повірять у ці перспективи, побачать їх, вони почнуть вкладати кошти. Отоді й будуть зрушення. Держава ж повинна зробити все для того, щоб була готовою для прийому туристів на гідному рівні, в першу чергу, наша митниця, щоб запитам вибагливих іноземців відповідали дороги. Подбати потрібно про підйомники, туристичні маршрути і ще цілий ряд дуже важливих моментів. Якщо ця робота вестиметься, потік туристів у нас буде дуже й дуже хорошим. Приклад можна взяти хоча б із відомої всім Буковелі. Рівних їй у нашій державі, ні, тим більше на Закарпатті, нині немає.
- Дякую за розмову!
Інтерв’ю вела Іванна Бедей
